Опис

Книжка «Е(А)фективна ідентичність: літературні контексти війни» — літературознавче видання, яке розповідає про те, як російсько-українська війна змінила українську ідентичність і літературу.

Головна ідея книжки — слово й література стають способом пережити війну, зафіксувати біль, пам’ять і зрозуміти, хто ми як українці. Авторка аналізує вірші, щоденники, есеї та інші тексти, написані після 24 лютого 2022 року, і показує, як через них люди намагаються осмислити страх, втрати, травму, але також силу, опір і надію.

Книжка складається з двох частин: перша — про сучасну українську літературу війни, написану під час повномасштабного вторгнення; друга — про те, як українське коріння та пам’ять про минуле з’являються у творах закордонних авторів і нащадків українців за межами України.

Загалом це книжка не лише про літературу, а й про те, як війна змушує людей по-новому зрозуміти себе, свою історію та свою країну.

Зміст

Передслово

ЧАСТИНА І. Після 24 лютого 2022. Українська література
– Художня рефлексія війни: від афективної до раціональної
– Травматичні досвіди у збірці Владислава Івченка «Після 24-го»
– Дитячий досвід утрати та вимушена еміґрація в осмисленні Катерини Бабкіної (за романом «Мам, пам’ятаєш?»)
– Гідність, свобода, братерство супроти неволі в «Полоні» Валерії Суботіної
– Слово про наших Мертвих, або Мати про загиблого сина («Лемберґ: мамцю, ну не плач» Олени Черніньки)

ЧАСТИНА II. Війна як стимул ідентичнісних самопошуків. Література про Україну
– Мінний шлях до ментального дому в романі Лізи Вееди «Олександра. Українська родинна сага»
– Травма Голодомору в самосвідомости етнічних українців (за книгою «Берегиня київських спогадів» Ерін Літтекен)
– Топографія болю, або Історія вигнання в романі Ерін Літтекен «Утрачені дочки України»
– Геокультурна мапа українського досвіду ХХ століття у «Ще не вмерла Україна. Родинна історія заслання і повернення» Меґан Баскі

ЛІТЕРАТУРА

Термін комплектування замовлення 2-7 днів.

Розгорнути