Опис
«Чорна рада» Пантелеймона Куліша — перший історичний роман в українській літературі, який став важливою віхою в становленні національної прози.
У творі художньо осмислено події доби Руїни, зокрема Ніжинська чорна рада 1663 року — момент, коли московський уряд уперше застосував такі інструменти впливу на політичне життя України, які невдовзі стануть класичним взірцем політичних технологій. Утім, Куліш не просто реконструює історичні факти, а пропонує глибоке соціальне та морально-філософське осмислення епохи.
Особливу увагу автор приділяє питанню національної самобутності: мова, культура, внутрішня свобода та… — несподівано як на середину ХІХ століття — жіноча емансипація, — ці ключові теми звучать актуально й сьогодні. Як зазначав Іван Франко, Куліш — перший справді національний український письменник, що прагнув відповідати потребам своєї доби.
«Чорна рада» — своєрідний твір-пересторога, що зберігає своє значення в контексті нинішньої російсько-української війни.
Наше видання здійснене за останньою прижиттєвою публікацією твору 1890 року й максимально зберігає авторський текст.
Автор передмови і редактор Ростислав Мельників.
Термін комплектування замовлення 2-7 днів.
Розгорнути
Ірина Голодюк 
Поліна Кулакова 
Галина Петросаняк 
Іван Монолатій 
Ольга Деркачова 
Роман Черковський 
Люба-Параскевія Стринадюк 
Іванна Стеф’юк 
Маргарита Сурженко 
Степан Процюк 
Тарас Прохасько 
Петро Шекерик-Доників 
Андрей Шептицький 
Василь Карп'юк 
Ольга –
Після відгуку в одній групі у фейсбуці, в якому нагадали сюжет, дуже мені захотілося прочитати «Чорна рада» Куліша. За анотацією зупинилася я саме на цьому виданні.
Отже. Роман мені сподобався (9/10)! Він зовсім не нудний, як за стереотипом можна було очікувати від твору, включеного до шкільної програми. Читається легко (майже половина тексту – любовна лінія, описуючи яку автор знайомить читача з усіма головними героями, після чого стають більш зрозумілими події, які відбуваються).
А вони відбуваються у 1663 році. З Вікіпедії: «Руїна. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687). На початку 1663 року за згодою короля Речі Посполитої у Правобережній Україні гетьманом було обрано Павла Тетерю. Однак лівобережні полки і Запорожжя не визнали влади Тетері. У Лівобережжі на гетьманську булаву претендували наказний гетьман Яким Сомко і ніжинський полковник Василь Золотаренко. На Чорній раді у Ніжині у червні 1663 року гетьманом Лівобережжя було обрано Івана Брюховецького. Невдовзі Сомка і Золотаренка разом з кількома прихильниками було арештовано, та після кількох місяців ув’язнення страчено. Відразу після обрання гетьманом Брюховецький уклав з Московською державою Батуринські статті 1663 року, які надавали Москві більше влади, ніж це було встановлено Переяславськими статтями. У грудні 1665 року він підписав Московські статті, які значно обмежили державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства».
Тем, над якими після прочитання можна подумати, декілька.
Перша: історія – пані з характером і почуттям гумору. Ходять українці по колу і щоразу наступають на одні й ті ж граблі. Не знаю як правильно запитувати у всесвіту: «за що нам усе це?» чи все ж таки «навіщо?». Цитата: «Може се тілько на науку мирові і пустив Господь Україну в руки харцизякам. Не можна, мабуть, інше, як тільки горем та бідою, довести людей до розуму».
Друга: люди. Одні – лише за себе, інші – за Україну, треті – за сильнішого на даний момент, четвертим все одно, аби їх не чіпали. І навіть якщо ти маєш найкращі наміри й вболіваєш за Україну, треба ще вміти то донести іншим і переконати їх не вірити популістам, бо врешті сам через ото невміння чи ігнорування необхідності в тому і поплатишся.
Третя: за міжусобні суперечки платиться велика ціна.