«Руки і сльози. Роман про Івана Франка». Уривок

Книжку Степана Процюка «Руки і сльози» замовляйте у нашій онлайн-книгарні.

Це роман про різного Франка. Про хлопчика, зачудованого навколишнім світом, і наполегливого юнака, який стає непересічним інтелектуалом. Про не завжди щасливого сім’янина і фанатичного трудоголіка. Це історія про бідність, яка змушує займатися літературними підробітками, і про генія, з-під пера якого навіть у таких умовах виходять вершинні твори. А ще тут про арешти і переслідування, болючі втрати друзів і коханих жінок.
«Руки і сльози» Степана Процюка — це панорамний роман, де зображене тодішнє галицьке суспільство, його політичне і культурне життя. Сторінками промайнуть постаті багатьох відомих українців. Також це психологічний роман, у якому пронизливо відтворено внутрішній світ Івана Франка, зокрема в його останні найтяжчі роки, затьмарені хворобами.

Публікуємо уривок з роману.

 

* * *

Іван познайомився з Целіною ще у Дрогобичі, куди часто ходив із Нагуєвичів відсилати або отримувати різну кореспонденцію. Відсилаючи сього разу на пошті листи, раптом став як укопаний. Кореспонденцію приймала, загалом служила маніпулянткою, якась неймовірно чарівлива дівчина!

У її лиці було щось від стародавньої і жорстокої язичницької богині. Була середнього росту, із виразною жіночою фігурою і вродливою парсуною. Здається, в інших життях вона мусила знатися на кривавих любовних ритуалах, закляттях та жертвопринесеннях…

Її темні очі відбивали порожнечу і холод. А може, то так лише здалося тобі, Іваню, що при першому погляді переоцінюєш звичайну, пересічну дівчину? Якщо вона нагадує тобі холод і нечутливість, то обійди її і забудь через дві хвилини.

Іван подумав, що під найбільшим холодом часто ховається найбільша пристрасть. Ця дівчина (як уже пізніше аналізував ситуацію) розбудила в його душі щось містичне, поєднане із першопочатком і предками… він сам не може достоту цього ні зрозуміти, ні пояснити…

Ще ніколи так не хвилювався, ще ніколи не мав такого сильного і виразного передчуття щастя.

Якось одразу впевнився у цьому. Якось відразу здалося, що інакше і бути не може. Скільки він шукав – ось вона, Івасю! Ось дороге дівоче обличчя навпроти, що на очах, щохвилинно, стає коханим!

Навіть ще не знав, хто вона і як її звуть. Але якось інтуїтивно не квапився знайомитися, дізнаватися, починати розмову. Нехай ще побуде той невагомий стан передчуття щастя… далі невідомо, як може обернутися…

Ще будь, Іване, у німбі свого романтичного образу! Не спіши розвіювати крихке видиво можливого щастя!

– Попереду буде немало гіркоти, – попереджувала перша Мойра.

– Ще порозкошуй своїми солодкими юнацькими мріями! – уперше радить автор.

– Буде багато непосильної праці ,– докидала друга.

– Порадій тим чуттям, коли ти ще не знав Целіни, а вже любив її! – вдруге, як Пилип з конопель, з’являється автор.

– Буде багато байдужости, – проронила третя.

– Порозкошуй ілюзією! Не спіши до реальності! Порадій зараз своєму цвітінню серця, бо воно, може, востаннє так яскраво цвіте! – утретє, як годиться, втручається автор.

Іван Франко познайомився з Целіною, ймовірно, 1885 року в Дрогобичі. Це був той час у його приватному житті, коли трагедія розриву з Ольгою Рошкевич кидала його до нових знайомств і фліртів. Флірт із Климентиною Попович ґрунтувався на літературній основі. А література – погана і підступна благословителька амурних справ. Література не любить приятелювання з Амуром. Вона ненаситна у своїй ревнивій еґоцентричності – і часто відбирає у письменника багато чеснот і можливого шастя; а буває, відбирає усе, окрім таланту…

Із Ольгою Білинською, вчителькою із села Чішок, мабуть, сам не поспішав одружуватися. Вона не любила листів, володіла витримкою, добрим почуттям гумору і великою прихильністю до Франка. Цього виявилося замало. Він не зміг її полюбити.

Проте важко назвати знайомством його стосунки із красивою і байдужою жінкою. Певну прихильність уже літньої Целіни здобуде аж перед своєю смертю…

В оповіданні «Маніпулянтка», присвяченому Целіні Журовській (її дівоче прізвище), героїня постає самодостатньою і розумною жінкою. Звісно, Целя з оповідання не була списана із Целіни, хоча Семіон Стоколос, певно, якоюсь мірою нагадував самого Франка з його платонічним любовним фанатизмом. «Маніпулянтка» вийшла у 1890 році і не стала літературною сенсацією стосовно новаторства зображення Целі, з його феміністичними елементами, але без концептуальних крайнощів. Не стала літературною сенсацією з дуже банальної причини: на той час було катастрофічно мало розумних читачів, які би могли оцінити витончений талант Івана Франка.

Целіна Журовська походила зі збіднілої польської родини. Її батько протратив усі заощадження на нафтовій рулетці у Бориславі. Коли вона залишилася сиротою, то з труднощами отримала посаду поштового службовця (слово «маніпулянтка», до речі, означає жінка-службовець, хоча оповідання, присвячене Целіні, набуває, з огляду на свою назву, додаткового зловісного значення, яке дивовижним чином передає особливості стосунків Целіни та Івана).

Любов до Целіни була «паперовою» і платонічною. Очевидно, її лице (якою оманливою буває фізична краса…) пробуджувало у підсвідомості Івана такі сильні неконтрольовані емоції, що він не міг до кінця побороти непотрібну і недоречну на той час пристрасть, яка, судячи з деяких деталей, час до часу набирала хворобливих мазохістичних відтінків.

У збірці «Зів’яле листя» ця пристрасть така сильна, що виникає її закономірна протилежність: ненависть, боротьба із собою, самотортури і руйнація через садомазо:

 

Я нелюд! Часто, щоб зглушить/ У серці люту муку,

Я чистий образ твій убить/ Здіймав проступну руку.

Я з вулиці болото брав/ каміння кременисте

І кидав ним у образ твій,/ В лице твоє пречисте.

 

Приблизно у той самий час (пам’ятаймо про химерні популяції двоїстості, подвоєнь подій і їхніх силуетів, що відбивалися в дещо гротескових формах)  відбувається знайомство з Ольгою Хоружинською та, зрештою, їхнє одруження.

Невідомо, як би склалося особисте життя Франка, якби Ольга Хоружинська, допустимо, згодилася на розрив стосунків, а Целіна, допустимо, одружилася би з ним. Цей варіант був малоймовірний, бо практичній та ординарній Целіні подобалися брюнети. Ба більше! – їй подобалися забезпечені брюнети, а вже ніяк несміливий і рудий газетяр.

 

Фото надані Львівським національним літературно-меморіальним музеєм Івана Франка