Відгук на книжку Іванни Стеф’юк «Місце сили»

Книжку Іванни Стеф’юк «Місце сили» замовляйте у нашій онлайн-книгарні.

 

Нещодавно прилетіла мені з України новесенька книжка Іванни Стеф’юк «Місце сили». Прочитала її протягом дня, залишивши лише останні сторінки посмакувати наступного.

В міру читання приспішувало серце: моя Україна, наше коріння, збережена теплими і відважними серцями історія і традиції. Відірватись було несила…

Першою етнографічною розвідкою, яка увійшла в мою душу молоденької вчительки української мови та літератури наприкінці 90-х у зросійщеному Запоріжжі, був двотомник Олекси Воропая. Спалах такої ж сили обійняв тепер за читанням «Місця сили». Відгукнулась приспана часом пам’ять, коли читала про рубання пут дитинці, яка вчиться ходити, про застосування «зубатого зілля», про толоку, про вшанування предків після Великодня, про повернення порожнього посуду. Пригадувалось духмяне дитинство і відвідини дідуся й бабусі в селі серед запорізьких степів, ходилося подумки і непоспіхом тими стежками.

Хата батьків Тата, що переїхали по війні до Запорізької області, була зведена за допомогою односельчан протягом дня-двох, щоб вони відразу могли жити там з четверком малих дітей.

Дитиною я обожнювала після Великодня приїздити до села, ми йшли на гробки. Наскільки пам’ятаю, паски пеклися вдруге спеціально для вшанування предків. Збиралося все село і приїздили всі, хто міг, «городські» кожен зі своєю родиною. Можна було доволі погомоніти не лише з численною родиною, а із знайомими та друзями.

Пригадалося, що перед кладовищем просто на траві стелилися рядна, кожний приносив щось їстівне, все це об’єднувалось і учта на честь предків ставала радісною святковою подією. Дітям роздавалися маленькі пасочки, крашанки, цукерки та печиво, щоб «пом’янули померлих», це було святе.

Окремі нариси розбурхали уяву. Німецькі продавчині з Роші з кошиками добірних овочів на голові, маланкування, петрівчані обряди, вілла Черемшини.

Окремі постаті подвижників української культури наснажують і зміцнюють душу.

Моє дитинство в зросійщеній та атеїстичній родині позбавило мене щастя більшості того, що досвідчили інші мої ровесники в тих регіонах, де люди, попри утиски і заборони, часом ціною життя, берегли свої звичаї. Цього змінити не можу, але тим більше щастя повернення до джерел, пізнання України та її духовних скарбів.

Моїм місцем сили на чужині є полиці з книжками. Над ними розмірковую, сміюсь і плачу, до них повертаюсь, як до домівки або близької людини.

 

У спецпроєкті «Читанка» публікуємо уривки з книг,

відгуки та інші матеріали, пов’язані з нашими виданнями.